ШІ — ото тема. Викликає чимало емоцій. Тож я вирішив сісти, як слід усе обдумати й поділитися своїми поглядами.
Коли я дивлюся на ШІ, є в мені частина — наукова-фантастична, — яка вважає, що це дуже круто і що жити в такий час захопливо. А є частина трилерна, та, що певна: антиутопічне повстання роботів неминуче. Захопливо й моторошно водночас.
Та ми, мабуть, дивимося на це з погляду автора. І тут я маю тверді переконання. Створюючи Reverie, я б не приділяв стільки уваги відчуттю від редактора, якби не хотів, щоб люди в ньому писали. Це для нас, людей, щоб писати. І це аж ніяк не місце для ШІ. Якби я хотів побудувати систему написання романів на ШІ, вона мала б зовсім інший вигляд.
Але я не хочу її будувати, бо не думаю, що їй є місце. Мене щиро тривожить, куди все це йде. ШІ зараз породжує стільки контенту, а потім вчиться на власному виробленому, що, гадаю, з нього вийде якесь саможивильне чудовисько, що зведе все до однієї прісної й нудної прози. Це вже видно на згенерованих ШІ зображеннях. Не завжди скажеш чому, але відчуваєш. Є в них щось аж занадто чисте, аж занадто передбачуване, і все починає бути на одне обличчя, щойно всі беруться за ті самі інструменти. Письмо йде тим самим шляхом. Коли інструмент дописує за тебе речення, голос, який виходить, уже не зовсім твій. Це твій голос упереміш з усім, що машина будь-коли прочитала. Та навіть не в цьому річ.
Письмо — це про те, щоб розповісти історію, яку ми хочемо розповісти. Це ремесло. Це те, що рветься з нас на сторінку. А згенеровані ШІ історії насправді створюють у кращому разі заради зрізання кутів, а в гіршому — щоб «штампувати» контент задля чистої наживи.
Тож, зважаючи на все це, я можу пообіцяти тобі: Reverie — про тебе. Про людину. Про те, щоб допомогти тобі розповісти твою історію, без ШІ, який стоїть на заваді й відволікає. Допомогти тобі ввійти в потік і розповісти цю історію.
Mark